У стaтті рoзглядaються питaння підгoтoвки в музичнo-пeдaгoгічниx нaвчaльниx зaклaдax вчитeлів музики, спрoмoжниx здійснювaти кeрівництвo eстрaдним співoм шкoлярів; aргумeнтуються спeцифічні вимoги дo змісту нaвчaння; oбґрунтoвується ввeдeння дисциплін, спрямoвaниx нa всeбічнe фoрмувaння псиxoлoгічниx, xудoжньo-eстeтичниx, викoнaвськиx якoстeй мaйбутніx фaxівців, щo спeціaлізуються у гaлузі eстрaднoгo вoкaлу.

В стaтьe рaссмaтривaeтся вoпрoс пoдгoтoвки в музыкaльнo — пeдa — гoгичeскиx учeбныx зaвeдeнияx учитeлeй музыки, спoсoбныx oсущeст — рукoвoдствo эстрaдным пeниeм шкoльникoв; aргумeнтируются спeцифи — чeскиe трeбoвaния к сoдeржaнию oбучeния; oбoснoвывaeтся ввeдeниe дисциплин; нaпрaвлeнныx нa всeстoрoннee фoрмирoвaниe псиxoлoгичeс-киx, xудoжeствeннo эстeтичныx, испoлнитeльскиx кaчeств будущиx спeци- aлистoв, кoтoрыe спeциaлизируются в oблaсти эстрaднoгo вoкaлa.

article deals with the considering the questions of’ preparation of the teachers of music, capable of exercising leadership of’ the schoolchildrens variety.singing; the specific requirements for the content of’ instruction are argued; basing of the of’ disciplines, directed toward comprehensive forming of the psychological, artistic and aesthetic, performer qualities of the future specialist, who specialize in the field of variety vocal.

Дo питaння прo підгoтoвку студeнтів музичнo-пeдaгoгічнoгo фaкультeту у нaпряму виклaдaння eстрaднoгo вoкaлу у шкoлі

вчитeль eстрaдний вoкaл підгoтoвкa

Aктуaльність прoблeми підгoтoвки спeціaлістів-виклaдaчів у гaлузі eстрaднoгo співу пoяснюється тим, щo сьoгoдні сeрeд шкoлярів різнoгo віку існує міцний пoтяг дo eстрaди. При шкoлax тa пaлaцax дитячoї твoрчoсті існують гуртки дитячoгo eстрaднoгo співу і іx чисeльність збільшується. Нe oстaнню рoль відігрaють у цьoму прoцeсі мeдіa-зaсoби, які aктивнo прoпaгaндують пoп-музику тa ствoрюють у юнaцтвa врaжeння прo мoжливість швидкoгo успіxу і тим сaмим стимулюють у ниx бaжaння прoявити сeбe у цій гaлузі музикувaння.

Цeй пoтяг юнaцтвa нa сьoгoдні є мaйжe нeкeрoвaним, тoму він нeрідкo нeгaтивнo спливaє нa систeму xудoжніx ціннoстeй зaxoплeнoї мoдними музичними тeчіями мoлoді, нa її eстeтичний смaк тa нaвіть нa культуру пoвeдінки тa спілкувaння. В тoй жe чaс, зa нaлeжниx умoв, інтeрeс юнaцтвa дo oднoгo із різнoвидів музичнoї твoрчoсті мoжe бути успішнo викoристaний і як шляx дo зaцікaвлeнoсті різними видaми музичнoгo мистeцтвa, і як зaсіб виxoвaння оцінно-свідомого ставлення до нього, і як шлях вдосконалення музичного смаку тощо.

Ясно, що ефективність педагогічного втручання у цю галузь інтересів молоді залежить від ступеня підготовленості майбутніх викладачів, а звідси — і від наявності відпрацьованої системи їх підготовки у відповідному напряму.

Незважаючи на гостроту попиту, підготовка викладацьких кадрів для роботи із школярами, які бажають залучитись до естрадного співу, до нашого часу не стала обєктом всебічного науково-методичного дослідження.

Метою даної статті є висвітлення деяких питань з підготовки майбутніх викладачів до роботи із школярами у галузі естрадного вокалу.

У процесі дослідження даної проблеми ми спирались на науково-методичні розробки таких науковців та практиків, як Б. Асафьев, С. Шип, А. Сокол, Б. Теплов та ін.

Аналіз літератури та практики занять із дітьми показав, що досить розповсюдженою є думка про те, що специфіка вокальної підготовки настільки особлива, що студентів, які мають бажання спеціалізуватись у даному напрямку, потрібно залучати до естрадного співу з перших кроків їх навчання. Ця позиція збігається із досить поширеною точкою зору про те, що у вихованні дітей, які проявляють нахил до співу на естраді, також важливо з самого початку фокусувати увагу саме на їх безпосередній підготовці до оволодіння естрадною манерою співу.

Наше припущення полягає у тому, що між класичним та естрадним видами виконавства, попри всю їх розбіжність, не існує антагонізму: підготовка фахівців відповідного профілю повинна відбуватись у діалектичній єдності протилежних елементів, що і має створювати найкращі умови для всебічного професійного становлення майбутнього фахівця. Головні напрями цієї підготовки обіймають широкий комплекс елементів: від художньо-сценічого до технологічного, полягають у накопиченні загально-художнього, класичного та специфічно-естрадного досвіду сприйняття і виконання, у поєднанні виховання „методичної рефлексії й свідомого ставлення до колективного практичного досвіду.

Діалектика навчального процесу проявляється також через визначення індивідуальних та типових проблем методичної підготовки майбутнього спеціаліста, через принциповий взаємозвязок процесу формування загальних базових співацьких вмінь та, на їх основі, — специфічно-естрадних навиків. З цього погляду найбільш ефективний шлях виховання майбутнього фахівця — це поєднання його музично-педагогічного і специфічно-естрадного виховання. Наголосимо, що лише у такому випадку буде забезпечена єдність загально-інтелектуального, художньо-естетичного, нарешті, — музичного розвитку особистості, тобто — відбудеться збагачення духовного світу виконавця-майбутнього вчителя, а не лише його оволодіння технологією естрадно-співацького інтонування.

Б. Асафьев, Б. Теплов, М. Лейтес, Г. Мелхорн та багато інших вчених і практиків незмінно позначали, що обдарованість — це єдність спеціальних музичних здібностей та загально-інтелектуального, духовного розвитку особистості [4; 5, 11].

Відомо, що оволодіння методикою викладання музично-практичних дисциплін, в тому числі — і співу, формується у значній залежності від поєднання власного виконавчого досвіду особистості та її методичної рефлексії: саме на цій основі виникає свідоме ставлення до власних індивідуальних та типових проблем, а звідси — і цілеспрямоване вдосконалення відповідних шляхів і методів їх подолання. Тому ми полягаємо важливим відпрацювання навчального плану та методики підготовки майбутніх фахівців на основі системного підходу до формування у майбутнього фахівця його особистісно-психологічної, художньо-музичної та технологічної підготовки, на основі поєднання загальної вокальної та естрадно-вокальної підготовки.

Важливим на цьому шляху являється уточнення загальних та особливих компонентів навчання у процесі виховання фахівця відповідного профілю. Загальним є, на наш погляд, те, що і класичний вокал, і естрадний спів виконують властиві всякому виду мистецтва функції: виховні, гедоністичні, виражальні, розважальні тощо [12]. Найбільш явні та значущі розбіжності між цими видами вокального виконавства повязують із типовими жанрами, із образним змістом та із характером музичних творів. Так, якщо для класичних творів типовим є розмаїття жанрів, форм, характерів, то для естрадної творчості типовим жанром є пісня, а типове змістовне коло є відносно вузьким: це особистісні, навіть інтимні почуття та переживання. Тому для „легкої, естрадної музики типовими і майже єдиними типами образності є ліричний та лірико-драматичний.

Специфічним є також те, що, на відміну від аналогічних творів класичного типу, естрадний виконавець відтворює ці образи перед слухачем від власного імені, нібито ототожнюючи себе із героєм твору. Вірогідно, таке положення повязане з тим, що співаки нерідко стають і авторами своїх творів. Це і легендарні англійські групи „Beatles, „Rolling stones, російські І. Миколаєв, Земфіра і такі вітчизняні виконавці, як І.Білик та інші. Зауважимо, що цей різновид творчого спілкування із слухачами потребує від співака комплексу особистісних якостей, психологічних властивостей виконавця, уміння втілити пісенний образ, повести певне коло слухачів за собою в ту чи іншу сферу почуттів і емоцій за рахунок своє внутрішньої енергетики, здібності до особистісно-колективного, творчого спілкування під час концерту. Це ставить і відповідні завдання щодо вокально-сценічної підготовки виконавця у сукупності із артистичною майстерністю, готовністю до імпровізаційності, до створення свого індивідуального стилю поведінки та спілкування.

Специфічність естрадного виконання полягає також у площині визначення мети своєї діяльності: для естрадного співака є природним бажання досягти успіху у широкого кола публіки, що нерідко породжує прагнення справити на неї враження за всяку ціну, вступаючи у протиріччя із вимогами смаку, стилю, сценічної культури, в результаті чого навіть талановитий співак стає приреченим на швидке забуття. В той же час відомі чисельні випадки надзвичайно вдалого поєднання доступності творчості, широкої популярності виконавця із ознаками високої художньої якості та смаку, що витримали випробування часом. Це такі співаки, як, наприклад, С. Ротару, Т. Повалій, Б. Гмиря, та інші.

Одним із надзвичайно важливих питань у досягненні широкої популярності співаком при умові його відповідності вимогам смаку, цільності, є питання репертуару, тобто — поєднання його художнього якості, яскравості та в той же час — доступності для масового слухача. Таке положення, у свою чергу, диктує певні вимоги до інтонаційної основи музичних творів. Однією із суттєвих відмінностей музичного мовлення у естрадному репертуарі є його простота, виразність та співучість мелодії, відносно невеликий діапазон, легка для сприйняття гармонічна основа.

Саме доступність музично-виразних засобів і сприяє запам`ятовуванню, упізнаванню твору, робить його популярним серед широкої публіки. Але повторне використання типових інтонацій нерідко призводить до того, що автори пісень нібито балансують між банальним та оригінальним, розповсюдженими та індивідуалізованими інтонаційними образами, між розповсюдженими шаблонами та пошуком нових або особливим чином поданих інтонацій. У числі останніх — пошук нових гармонічних сполучень, ритмів, аранжування забутих мелодій, використання прикордонних можливостей голосу, наприклад — лементу, фальцету, а також пошуки технічних можливостей збагачення звучання, новаційних прийомів звукоутворення, інколи навіть запозичених із інших культурних традицій.

Зауважимо, що використання останніх прийомів може стати дійовим лише у разі їх органічного присвоєння, що потребує заглиблення виконавця у відвідний прошарок культури. Так, засвоюючи навики декламаційного інтонування, що проникли у вітчизняну естраду у значній мірі під впливом французького шансону, важливо, щоб майбутній викладач усвідомлював би їх звязок із традиціями французького театру, його піднесеної мелодекламації, у тісному звязку із якої виросла французська естрада, із спецівкою французської орфоепії тощо.

Ще одним важливим аспектом цієї проблеми є співвідношення технології класичної та власне естрадної манер виконання. Виходячи із признання важливості загальномузичної та специфічно-естрадної виконавчої діяльності, ми вважаємо, що формування специфічних навиків естрадного співу повинно відбуватись на базі класичної вокальної підготовки. Процес виховання співака у цьому випадку поєднує у собі міцні та ґрунтовно відпрацюванні навики вокального дихання, звукоутворення, вміння відтворювати форму, архітектоніку твору тощо. Ми спираємось при цьому на чисельні та яскраві приклади світових і вітчизняних естрадних „зірок, вокальна підготовка відповідає всім вимогам виконання класичної серйозної музики, оперних арій. Наведемо такі приклади, як Ян Гілан, Фреді Меркурі, Уітні Х’юстон, Муслім Магомаєв, Олександр Пономарьов, Олександр Градський, Микола Басков, що володіють відповідним діапазоном, співочою технікою, і, присвятивши себе винятково «легкій» музиці, досягши широкого визнання саме завдяки своїм яскравим можливостям.

Втім, незважаючи на значущість спільних базових навиків та вмінь між класичною та естрадною манерами співацького виконання, у естрадному співі існують особливі прийоми, які використовуються для надання специфічних видів звучання голосу, як, наприклад, спів на придиханні, рецитація у мовному регістрі, лемент, шепіт, підкреслено ритмізоване дихання: все це прийоми, які практично відсутні в академічному співі. Виникають особливі вимоги до якості дихання і в умовах активних, нерідко — танцювальних рухів на сцені, утримання великої кількості повітря, добре поставленого співочого дихання та потребують особливої техніки його розподілу.

У звукоутворенні також існує взаємозвязок між класичною основою та специфічністю естрадної техніки. Базу при цьому складають навики звукоутворення, яких дотримується вітчизняна класичному вокальна школа (висока позиція, округлий звук, використання резонаторів, активна артикуляція, звук на опорі), а специфіка полягає у тому, що спів відбувається на більш відкритому звуці, який інколи навіть наближається до циганської манеру співу, використання декламаційно-розмовного типу інтонування; в естраді припустима, на відміну від класичного вокалу, і певна різнобарвність тембру. Особливим прийомом естрадного співу є також звукобудуваня при «штучному не змиканні», яке допомагає виконавцям знаходити нові тембральні фарби, яке проявляється, наприклад, у виконавстві Володимира Преснякова, Кая Метова.

Важливим специфічним аспектом підготовки естрадного співака є вміння ефективно використовувати технічні засоби відповідно своїм голосовим даним. У першу чергу — це техніка роботи з мікрофоном, яка відбивається на загальній техніці вокального інтонування — від дихання до звукоутворення, артикуляції, та полягає у певних можливостях зміни звуку голосу: посилення його динаміки, вібрато, використання ефекту еха, зміни тембру тощо (російська виконавиця Глюкоза).

Зрозуміло, що техніка співу з мікрофоном не означає „наспівування, тобто співу без дихання, без голосу. Додамо, що при роботі із мікрофоном виникають додаткові вимоги до дикції, артикуляції. Завданням цього періоду є формування у виконавця вміння користуватись мікрофоном: направляти його під потрібним кутом і на достатній відстані від губ, відчувати його як продовження співочого апарату, як засіб подачі чистого посиленого голосу.

Використання мікрофону дозволяє використовувати і такий специфічний емоційно-виразний прийом, як лемент (крик). Цей прийом відтворює яскравий сплеск напруження на дуже високому енергетичному рівні, який здатний максимально емоційно впливати на слухачів. Визначимо, що, як і кожен прийом, крик може використовуватись дуже тонко й професійно вдало майстрами естради й зокрема рок-виконавцями (для останніх він є невід’ємною частиною їх рок-культури), але, на жаль, у багатьох випадках загранична емоційність домінує над технікою виконання.

Наступна фаза навчання полягає у поєднанні співу з мікрофоном із додатковими електронними обробками і з підсилювальною технікою. У даному випадку у виконавця з’являються нові можливості: варіювання звучання на основі використання різних компресорів та лімітерів, що дозволяють регулювати динаміку, атаку, рівень насиченості звуку, використовувати шепіт та напівшепіт, які використовується як особлива форма подачі текстового матеріалу для створення емоційної виразності сценічного образу. До певної міри це вже не спів, а речитатив, який є ефективним тільки при використанні підсилювальної апаратури. Шепіт та напівшепіт потребують особливої уваги як до артикуляції, так і до дихання, тому що вимагають великої кількості повітря, а звідси — якісно відпрацьованої техніки дихання. Виникають також і нові можливості тембрового збагачення голосу різного роду реверберацією на основі обробки звуку типу „луна, „холл, „хорус, „фленжер, „вакодер, та інші.

Особливо відзначимо, що у естрадному співі виконавець може співати без резонаторів, тому що використання мікрофону дозволяє досягти потрібної динаміки за допомогою різноманітних засобів технічної обробки голосу. Правда, при цьому слухачі, як правило, досить легко розрізняють власне співака і виконавця, що звучить тільки за рахунок уміло обробленого звукорежисером голосу. Тому важливо, щоб майбутній виконавець вже на початковій стадії навчання усвідомлював, що ці пристосування лише допомагають виконавцеві знайти нові тембральні фарби у розкритті образного змісту творів, а не приховують недоліки вокальної техніки.

Техніка використання всіх технічних засобів вимагає відповідного професіоналізму, і це ставить перед майбутніми викладачами вихователями та естрадного співу завдання вивчення можливостей цифрових технологій, використання у процесі занять із учнями мультімедійних можливостей, у тому числі — використання комп’ютеру, музичних редакторів, які надають можливість прослуховування музичного матеріалу, аналізу помилок і подальшої роботи над їх виправленням.

У зв’язку із тим, що викладач естрадного вокалу повинен мати елементарні знання у області звукоакустики, радіоапаратури, компьютерно-зукової технології, доцільним є введення відповідної дисципліни.

Виникають специфічні питання і щодо роботи над вокально-сценічним образом. Позначимо, що головним завданням щодо технології створення сценічного образу є пошук своєї індивідуальності, здібності до особистісної інтерпретації музичного твору. Нагадаємо, що співак створює цей образ, як самостійний художник, діючи, разом з тим, від імені певного персонажу і вирішуючи завдання створення характеру на основі сценічного перевтілювання <#»justify»>1. Абдулин Э.Б Музыкальная психология

. Алиев Ю.Б. Настольная книга школьного М., 2000.

.Кьон Н. До питання про розвиток музичних здібностей студентів музично — педагогічного факультету // Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д. Ушинського. Сб. наукових праць. — Вип. 5-6. -52-58 с.

.Лейтес М. Возрастная одаренность // Семья и школа. — 1990, ?№ 3. ? 31 с.

.Мелхорн Г. Гениями не рождаются: Общество и способности. — М., 1989. ? Музыкальная психология и музыкальная педагогика / Сост. Абдулин Э.Б.,

.Назайкинский Е. О психологии музыкального восприятия. — М, 1972.

.Ражников А. Исполнительство как творчество // Музыкознание.

.Раппопорт С. От художника к зрителю. Как построено и функционирует произведение искусства. — М., 1978.

.Целковников Б.М. — М., 1991. — Вып. 1., ч. 2. — С. ….

.Сокол А.Теория музыкальной артикуляции. — Одесса, 1996. — …с. 11.Станиславский К. Искусство переживания // Искусство. Музыкознание.

.Теплов Б.М. Психология музыкальных способностей // Избранные труды: В 2-х т. — М., 1985. — Т.1.

.Шип С. Музична форма від звуку до стилю. Навчальний посібник. — К., 1998. — …с.

Работа которую точно примут — Сколько стоит?