Лeся Xлипaвкa: o дeтяx думaют в пoслeднюю oчeрeдь

Aвтoр: Лeся Xлипaвкa, учитeль истoрии Чeркaссы, сoaвтoр прoгрaмм пo истoрии.

У пeрeддeнь прийняття чeргoвoгo вaжливoгo дoкумeнту в сeрeдній oсвіті нe вщуxaють дискусії, aджe він бaгaтo в чoму дoпoмoжe з’ясувaти: чи спрaвді в бaзoвій шкoлі будe рeaлізoвувaтись НУШ, aбo ж всe зaвeршиться лишe пoкрaщeнням oсвітньoгo прoстoру.

Громадське обговорення проєкту Типової освітньої програми демонструє, що в нас фактично відсутня професійна та конструктивна критика, а також немає тих, хто цілісно займається висвітленням реалізації НУШ в базовій школі серед вчителів, батьків тощо.

Нещодавно з’явилося інтерв’ю із керівником робочої групи зі створення нових стандартів освіти Романом Шияном. Це спроба відповісти на проблемні запитання, які накопичилась за останній час. Такі роз’яснення дуже важливі й дають можливість розібрати певні тези. Тож поміркуємо над деякими.

1. Збільшення навантаження.

«Водночас загальний обсяг навчального навантаження не перевищує гранично допустимого для України (за межі якого давно вивели фізичну культуру) і середнього для країн ЄС – так, у фінів трохи менше, але в данців – набагато більше.»

Насправді, навантаження не збільшилось, а просто залишилось таким самим. Щоб в цьому переконатися, достатньо, перейшовши за посиланням, переглянути поки що чинну ТОП для 5-9 класів. Якщо їх порівняти, то в пропонованому проєкті зникає, чи, радше, зменшується буфер варіативної складової.

Тож, на мою думку, дискусія має тривати в рамках питання: 12-річна школа означає зменшення навантаження на всі класи, чи все ж навантаження залишається те саме, а змінюється лише наповнення?

2. Основи здоров’я + етика.

«Соціальна та здоров’язбережувальна галузь. Дехто пропонує зменшити тижневе навантаження за рахунок соціальної та здоров’язбережувальної галузі (1–1,5 години). Або ж наростити за рахунок неї ресурс інших галузей. Це повністю суперечить міжнародним тенденціям. Курси особистісно-соціального спрямування, що охоплюють питання добробуту, включно з безпекою та здоров’ям, пов’язані з розвитком уміння вчитися, планувати своє майбутнє (включно з профорієнтацією), з виразним акцентом на підприємливості як створенні цінностей для інших, а також курси соціально-емоційно-етичного спрямування – набувають усе більшої ваги у формуванні як наскрізних умінь (“soft skills для 21-го століття), так і ключових компетентностей, серед яких чітко окреслилася нова “Особистісна, соціальна, навчальна” (“Personal, Social, Learning to Learn”). Європейська рамка, що розкриває сутність цієї компетентності, опублікована 3 липня минулого року під назвою “LifeComp“. Чи не час спиратися на найновіші європейські джерела, замість власних упереджень та стереотипів?»

Тут навіть немає чого сперечатися, що у різних країнах є свої рішення в освіті, і вони можуть бути абсолютно різними і водночас – ефективно працювати у відповідній державі (яка довго працює над впровадженням та в подальшому розвиває). Тут треба дивитися далі самої назви курсу (який в останній момент пропонують перейменувати на «Основи добробуту» 5 – 9 кл.) і певних загальних характеристик. Курс без учителя – це ніщо. Чи може хтось назвати спеціальність учителя, який має викладати цей курс? Думаю, що однозначно – ні (відповіді будуть принаймні різнитися). Наприклад, коли я слухала пряму трансляцію громадського обговорення ТОП, організованого ЛОДА, завідувачка кафедри життєвих компетентностей ЛОІППО Олена Шиян наводила приклад, коли до них на курси підвищення кваліфікації приїздять вчителі зарубіжної літератури, музичного і образотворчого мистецтва, які викладають основи здоров’я. Ні для кого не є секретом, що предмет «Основи здоров’я» використовується для довантаження різних вчителів-предметників. Що зміниться за пів-року – рік?

Перенавчання? Кого і ким? У підсумку виходить, що ми так захопилися впровадженням курсів особистісно-соціального спрямування, що готові жертвувати тією ж історією та громадянською освітою, адже нам пропонують рекомендовані години для соціальної та здоров’язбережувальної  галузі в 5-му класі більше, ніж для громадянської та історичної (ГІО), хоча громадянська явно перетинається із соціальною. То навіщо дублювання?

І от з однієї сторони ми чуємо оцінку «У нас же на природничу освіту відведено 25% часу. Очевидно, що це наслідок споконвічного предметного поділу на фізику, хімію, біологію й географію. Ще раз підкреслю: я далекий від того, аби щось подібне пропонувати зараз для нас», а з іншої ми чуємо про необхідність «Чи не час спиратися на найновіші європейські джерела, замість власних упереджень та стереотипів?» щодо курсів особистісно-соціального спрямування.

Я належу до тих, хто підтримує тезу: «Дехто пропонує зменшити тижневе навантаження за рахунок соціальної та здоров’язбережувальної галузі (1–1,5 години). Або ж наростити за рахунок неї ресурс інших галузей». Адже прописані у Державному стандарті очікувані результати можна реалізовувати в ГІО, природничій та тій же ж фізичній культурі. Власне, якби автори хотіли справді розвивати цей напрям, то спочатку запропонували б такий курс у варіативну складову для невеликої кількості справді зацікавлених та підготовлених шкіл, а потім лише намагатися зробити це обов’язковим для всіх.

Окремо зауважу щодо етики: у Державному стандарті не передбачено очікуваних результатів для такого предмету.

3. Рекомендації МОН.

«Також ми разом з Українським інститутом розвитку освіти презентували МОН навчальний план, розрахований від мінімального навантаження, про який ідеться на початку».

Коли я писала свої міркування щодо проєкту Типової освітньої програми, то вела мову про малоефективність курсів із навантаженням 0,5-1,5 год, які, зрештою, тільки розсіюватимуть увагу учня, а також про необхідність мати не більше 9 цілісних предметів (адаптаційний цикл 5-6 класів). Також роздумувала над можливістю для директора поставити умовні «повзунки» на мінімум, і потім дивитися, що робити із вивільненими годинами. Обидві думки були взаємопов'язані, адже наявність 9 предметів у 5-му класі дозволить ці мінімальні години трохи «підтягнути».

А от брати лише одну частину думки, яка стосується виставляння показників годин на мінімум, і при цьому не скорочувати кількість предметів – це лише породження ще більшої кількості предметів, які потраплятимуть у категорію із навантаженням 0,5-1,5 год. Тобто лише поглиблювати проблему. Але якщо ми вибираємо цю траєкторію, то маємо розуміти, що якась частина шкіл обере ці варіанти. Для прикладу з громадянською та історичною (кожен може подумати над своєю галуззю):

• 5-й клас – 1 год;
• 6-й клас – 1,5 год;
• 7-й клас – 1,5 год;
• 8-й клас – 2 год;
• 9-й клас – 2,5 год (тут, окрім історії, додається ще й правознавство).

Як реалізувати Державний стандарт у рамках ГІО з таким навантаженням?

А ще постає питання підручника, адже якщо ми маємо різницю між мінімальним і максимальним навантаженням (яке також хтось обере), то як під це писати підручники, які мають використовуватися в класах з подвійною різницею в навантаженні? Різні підручники? Не думаю, що це можливо, адже це складний облік та значне звуження автономії шкіл (треба обирати траєкторію для класу з перспективою, що за цим підручником навчатимуться наступні 5 класів). Тому цей напрямок, на мою скромну думку, може привести до серйозних проблем в майбутньому.

4. Інтеграція

«У теперішній версії інтегровані рішення перелічені через кому після кожної галузі, а міжгалузеві інтегровані рішення – у правій колонці таблиці.

Ми бачимо з коментарів, що це сприймається спільнотою як надання переваги предметному підходу».

Для того щоб не було такого сприйняття і різного штибу домислів, варто не десь там окремо через кому писати назви інтегрованих курсів, а чітко із годинами і в рівних умовах, бо інакше вони просто сприйматимуться як виняток і таким чином скотяться на маргінес.

А ще для цього була необхідна велика просвітницька робота серед освітянських чиновників та керівництва шкіл з поясненням, як це має працювати. Цього не було, хоч часу від початку роботи над Державним стандартом було більш ніж достатньо. А вважати, що ми подамо документ і чиновник/директор/заступник зрозуміє, що мали на увазі розробники – це наївно. Як наслідок, через відсутність цієї комунікації подібні можливості будуть використовуватися швидше як виняток.

Але які претензії можна ставити до освітян, які працюватимуть з цим документом, якщо навіть його розробники не мають спільного погляду на його реалізацію: «Ніхто з учасників робочої групи зі створення цього документа не заперечував на жодному з етапів, що має бути гнучкий типовий навчальний план, на основі якого кожна школа може створювати свою освітню програму, спираючись на власний робочий навчальний план. Але нам не вдалося всередині робочої групи домовитися про спосіб презентації.»

П.С. Найгірше, що може відбутися – при прийнятті рішення намагатися сподобатись усім, і тоді ми дійдемо до того, що варто залишити все, як є, і від цього постраждають найбільше ті, заради яких, власне, всі ці зміни й мали відбуватися – діти.

Але складається враження, що про них у цьому процесі думають в останню чергу. Є побоювання, що пропонований проєкт не зможе реалізувати Державний стандарт базової середньої освіти. За кілька років ми опинимось у тій точці, на якій є сьогодні. Таке собі тупцювання на місці.